| Chapter 7 |
1 |
¶ Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!... --
|
2 |
Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, --
|
3 |
так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... --
|
4 |
Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку... --
|
5 |
Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка... --
|
6 |
А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони... --
|
7 |
¶ Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра... --
|
8 |
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене... --
|
9 |
Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить, --
|
10 |
не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його... --
|
11 |
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі: --
|
12 |
Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив? --
|
13 |
Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере, --
|
14 |
то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене... --
|
15 |
І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості. --
|
16 |
Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!... --
|
17 |
¶ Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього? --
|
18 |
Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш... --
|
19 |
Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою? --
|
20 |
Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем? --
|
21 |
І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене... --
|