| Chapter 17 |
1 |
¶ Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!... --
|
2 |
Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує... --
|
3 |
Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках? --
|
4 |
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх. --
|
5 |
Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють, --
|
6 |
Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють... --
|
7 |
З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь... --
|
8 |
Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного. --
|
9 |
І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі. --
|
10 |
¶ Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного... --
|
11 |
Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток, --
|
12 |
вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві! --
|
13 |
Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе... --
|
14 |
До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!... --
|
15 |
Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її? --
|
16 |
До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху... --
|