| Chapter 5 |
1 |
¶ І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської. --
|
2 |
І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого. --
|
3 |
Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв'язати не міг його, --
|
4 |
бо часто кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його. --
|
5 |
І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння... --
|
6 |
А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому, --
|
7 |
і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене! --
|
8 |
Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини! --
|
9 |
І запитав Він його: Як тобі на ім'я? А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас. --
|
10 |
І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі. --
|
11 |
Пасся ж там на горі гурт великий свиней. --
|
12 |
І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли. --
|
13 |
І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі... --
|
14 |
А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось. --
|
15 |
І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони... --
|
16 |
Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней. --
|
17 |
І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю. --
|
18 |
А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним. --
|
19 |
Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою! --
|
20 |
І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались! --
|
21 |
¶ І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем. --
|
22 |
І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, --
|
23 |
і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!... --
|
24 |
І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього. --
|
25 |
А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, --
|
26 |
що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, --
|
27 |
як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його... --
|
28 |
Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю... --
|
29 |
І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги! --
|
30 |
І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі? --
|
31 |
І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене? --
|
32 |
А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. --
|
33 |
І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла... --
|
34 |
А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги! --
|
35 |
¶ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?... --
|
36 |
А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй! --
|
37 |
І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. --
|
38 |
І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. --
|
39 |
А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! --
|
40 |
І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. --
|
41 |
І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! --
|
42 |
І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!... --
|
43 |
А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів. --
|